03.01.2018 15:07

Житомирянка Олександра Мохорт: "Буду передавати всі знання дітям, щоб вони стали кращими в аеробіці"

Житомирянка Олександра Мохорт наприкінці 2017 року отримала звання майстра спорту України міжнародного класу зі спортивної аеробіки. Крім цього, дівчина стала бронзовою призеркою чемпіонату Європи, який відбувся у вересні в Італії. Олександра навчається на третьому курсі факультету фізичного виховання і спорту ЖДУ ім. Івана Франка. І попри свій юний вік уже третій рік поспіль тренує дітей у ЖДЮСШ "Авангард".

Спортсменка розповіла, що допомагає їй не зупинятися на досягнутому, як впливає аеробіка на особисте життя і навчання, а також - про пропозиції працювати за кордоном.

Чому взагалі почали займатися аеробікою?

Я займаюся з 5 років. У мене мама тренер з аеробіки і сестра також.

Мене мама ніколи не змушувала займатися. Це я більше за сестрою повторювала. Даних таких особливих у мене не було. Якщо у сестри щось виходило, а у мені ні, то пройде день чи два, але я доб’юсь і теж навчусь так. У мене такий характер суперницький, люблю бути лідером. Сестра мене завжди підтримує, для неї я найкраща.

Чи були такі переломні моменти, коли було надзвичайно складно і хотілося все кинути? 

Мабуть, були такі думки, що важко. Але ніколи не було такого, щоб я хотіла покинути тренування. Я завжди знала, що зараз буде важко, але в кінці завжди буде щось хороше. 

Яка основна ціль для вас у тренуваннях, змаганнях? Що спонукає постійно вдосконалюватися?

Коли ти вже починаєш займати призові місця, то соромно буде перед суддями і тренерами, якщо ти була на такому рівні, а тут опустилася. У мене, мабуть, характер такий. Якщо вже почала, то люблю дійти до кінця. Бо ти стільки тренуєшся, втомлюєшся, а потім так легко здатися? Це не про мене. Вже якщо робити, то до кінця.

До того ж завжди хочеться у збірну потрапити. Один рік можеш потрапити, а на інший якщо нічого не будеш робити, то вже не вийде.

А конкуренція сильна, щоб потрапити до збірної?

Так, звичайно. У нас практично аеробіка по всій Україні добре розвинута. Ось на початку 2018 року знову буде відбір, будемо готуватися на чемпіонат Світу. Тому розслаблятися не можна.

У спортсменів досить напружений графік. Чи вистачає часу на особисте життя?

Зазвичай мало вільного часу, але можна якось поєднувати. Хоча перед змаганнями все завантажено. Перед чемпіонатом Європи і Всесвітніми іграми я ціле літо була у Запоріжжі. Приїхала я у Житомир лише 24 вересня. Потім був трохи відпочинок на вихідних. В будні то вільного часу майже немає - навчання, тренування, робота. Але я вже звикла, мабуть, до цього.

Як в університеті відносяться до постійних тренувань і змагань?  Чи не впливає це на навчання?

Декан дуже підтримує нас, спортсменів. Пропуски ми намагаємося наздоганяти.

Чи були вже якісь пропозиції поїхати за кордон і там продовжувати кар’єру?

Поки я ще навчаюся, тому я про таке ще не думала. Але взагалі можна виїхати за кордон. Наприклад, у Швейцарії запрошували молодих спеціалістів, щоб ми там проводили майстер-класи. Тобто маленькі пропозиції вже були. Але спочатку потрібно закінчити навчання, а там буде видно.

Окрім спортивної кар’єри, у вас є ще й тренерський досвід. Як давно займаєтеся з дітьми?

Почала тренувати я дітей з першого курсу, з 16 років, тому це вже третій рік. Діти у мене з 5 років займаються. Зараз деяким уже по 9 років. Я намагаюся їх також возити на міжнародні змагання. Бо я розумію, що чим раніше ми почнемо виїжджати, тим краще їх запам’ятають, у них з’явиться досвід. От якраз у Швейцарію їздила зі своїми дітками, то вони здобули в індивідуальних вправах перше і друге місце. Для їхнього віку це дуже непогано.

Не страшно було у 16 років починати тренувати таких маленьких дітей?

Було страшно, але тренери допомогли, розказали, що як треба. Перший місяць я тренувала не одна, а з ще одним тренером. Я більше спостерігала за її тренуваннями. А потім уже коли діти до мене звикли і я стала досвідченішою, то вже сама треную. 

Плануєте продовжувати тренерську роботу?

Я навчаюся на вчителя фізкультури і так само можу бути і тренером. І мені це подобається, що найголовніше. Тому хочу продовжувати тренувати діток. Бо спортивна кар’єра це до певного часу. Буду тренуватися до 23 років, мабуть, більше ні. А потім буду передавати всі знання дітям і намагатися зробити так, щоб вони ще кращими стали.

Юлія Оріховська, Спортивний Житомир

Теги:інтерв'ю

Подібні новини