15.08.2014 12:20

Леонід Самунь: Спортсменів треба мотивувати, заохочувати і підтримувати змалечку

Далеко не кожен знає, що за плечима в Леоніда Самуня більш, ніж 40-річний стаж роботи і спортивної кар’єри. Він пройшов всі сходинки кар’єрної драбини – від інструктора до посади директора Житомирської обласної школи вищої спортивної майстерності. Зокрема, спочатку працював інструктором учбово-спортивного відділу облради «Колос», згодом – заступником голови облради «Колос», пізніше – заступником начальника управління у справах сім’ї, молоді та спорту Житомирської облдержадміністрації. Сім років, із 2007 року до 31 травня 2014 року очолював Житомирську ОШВСМ.

За період роботи Леоніда Самуня на посаді директора ОШВСМ в рейтингу серед 31 школи вищої спортивної майстерності в Україні Житомирська школа піднялась із 29 на 19 місце, залишивши позаду – Вінницьку, Івано-Франківську, Кіровоградську, Сумську, Черкаську області, а 21 спортсмен на сьогоднішній день входить до складу національних збірних команд України з олімпійських видів спорту.

На сьогодні 9 спортсменів області, серед яких 7 спортсменів є вихованцями Житомирської ОШСВМ, котрі входять до складу української збірної і планують брати участь в Олімпійських змаганнях в Ріо-де-Жанейро, що відбудуться влітку у 2016 році.

Нині на громадських засадах Самунь виконує обов’язки відповідального секретаря, заступника голови Житомирського обласного відділення Національного Олімпійського комітету України.

В кабінеті Леоніда Самуня – кубки, медалі, численні грамоти і подяки, а ще на столі можна побачити фотографію в рамці тридцятип’ятиразового чемпіона світу з легкоатлетики (стрибки з жердиною) Сергія Бубки.

«В дитинстві та юності займався легкою атлетикою і десятиборством, –розповідає Леонід Самунь. – У 1965 років, коли закінчував школу, в Києві проходила Спартакіада серед школярів України. На початку змагань я отримав травму, але дійшов до кінця і приніс своїй команді непогані очки».

За словами Леоніда Самуня, після того як він отримав травму, тренуватись не міг. Проте одного разу, коли сидів на стадіоні «Спартак» і  дивився на тренування, до нього підійшов тренер волейбольної команди «Спартак» – Володимир Матвіюк і запропонував «поки болить нога» приходити на волейбол. Так і розпочалась сторінка великого волейболу в житті Самуня.

З 1966 по 1968 роки грав у складі Вінницької команди Прикарпатського військового округу. «Ми три роки поспіль були бронзовими призерами Чемпіонату Збройних Сил СРСР. Тоді це були престижні змагання. Вони проходили на дуже високому рівні і в них брали участь команди з Угорщини, Німеччини, Чехословаччини, практично пів-Європи», – розповідає Самунь.

У 1973 році Леонід Самунь визнаний кращим гравцем Всесоюзних змагань з волейболу серед найсильніших команд сільських добровільних спортивних товариств країни, зокрема, серед яких – Азербайджан, Грузія, Естонія та ін. В той час, за його словами, він грав у складі і був капітаном Житомирської команда «Колос», яка і стала чемпіоном серед сільських спортсменів.

«Волейбол як і баскетбол та футбол – види спорту, де чітко представлена команда гра. От, наприклад, що робитиме команда, якщо не буде розігруючого гравця або коли він стомлений?! В ігрових видах спорту має бути скоординована командна гра. Тоді і буде результат», – переконаний Леонід Самунь.

Підкреслює, що завжди любив волейбол. Вважає, що в великій мірі любов до будь-якого виду спорту у спортсмена залежить від його тренера.

На думку Леоніда Самуня, суспільний рівень життя відображає стан спорту. «У нас величезний потенціал і дуже багато талантів, але, на жаль, багато серед них вже не в Україні. Спортсменів треба мотивувати, заохочувати і підтримувати змалечку. І починати це робити треба від дитячої спортивно-юнацької школи, бо найбільш пріоритетний напрям – це діти. Що ми закладемо в них з дитинства, покаже результат через 8 – 10 років», – зазначає Леонід Самунь. За його словами, треба спиратись на досвідчених фахівців, але при цьому не забувати виховувати молоде покоління і тим самим здійснювати кадрову політику і готувати зміну.

Екс-директор ОШВСМ зізнається, що хотів би завершити те, що розпочав: «Я розпочав велику роботу і хотів би допрацювати до Олімпіади в Ріо-де-Жанейро, яка відбудеться влітку 2016 року. Адже вже сьогодні йде відбір, підготовка. Я хотів би спекти хліб з тіста, яке замісив».

– Леоніде Степановичу, що Вам вдалось, а чого не вдалось досягти для розвитку спорту на Житомирщині?
– На початку 90-х років головний потенціал фінансів, кадрів і матеріального забезпечення знаходився у федераціях профспілок і спортивних товариствах. Згодом у зв’яжу зі змінами суспільного життя все це прийшло у занепад.
Працівники до року не отримували заробітну платню, були великі борги за комунальні послуги.
Нам вдалося передати усі споруди до обласної комунальної власності і зберегти їх від повної розрухи.
З 1986 по 2007 роки було відкрито багато дитячо-спортивних шкіл та спортивних майданчиків не без моєї участі та сприяння. Наприклад, в Андрушівці, в Бердичеві, в Радомишлі, в Романові… Але я хотів би відмітити заснування ОШВСМ і Житомирського обласного центру інвалідного спорту, де сьогодні наші параолімпійці показують гарні результати.
Зараз в занепаді знаходиться Центральний стадіон. Одних тільки проектів на його ремонт при мені шість варіантів було, але, на жаль, втілити його реконструкцію області так і не вдалось.

Тим не менше вдалось врятували заміську оздоровчу базу «Олімпієць» в с. Березино, що неподалік від Житомира. Це окрема історія, коли у 2006 році ми витягнули її з приватизації і повернули в комунальну власність. Коли я туди приїхав там було голо, пусто… Усе нагадувало розвалену ферму, яку ще досі можна побачити в селах. Так і там – гори каміння повсюди були. Буквально за рік без бюджетних коштів, залучаючи гуманітарну допомогу, допомогу військових частин її вдалося відновити.
Зараз тут щорічно мають змогу оздоровлюватись і тренуватись вихованці дитячо-юнацьких спортивних шкіл області, а саме – 240 дітей у чотири зміни. На сьогодні попит на відпочинок і оздоровлення в с. Березино дуже великий.

Працюючи на посаді директора ОШВСМ, я розумів, що труднощі були, є і будуть. Я визначив для себе пріоритети. Був глибоко переконаний у тому, що на перший план потрібно ставити не труднощі, а людей, з якими будеш працювати. Це головне, на мою думку. Можна мати фінансове забезпечення, сучасні споруди, але якщо не буде фахівця, який зможе виконувати свою роботу професійно, то не буде нічого. З спортсменом мають працювати професіонали. Якщо спортсмен має талант, то рано чи пізно, але він проростає.
По-друге, треба працювати в тих реаліях, в яких перебуваєш і поліпшувати їх. Проте у мене на першому плані завжди була ініціатива тренера-викладача і звичайно спортсмена.

Як ви знаєте, Житомирська школа з 1991 року не готувала олімпійців. Коли я став директором школи, то у 2008 році першою учасницею на змаганнях у Пекіні (Китай) стала триатлоністка Юлія Єлістратова, а у 2012 році вже було 5 учасників.
Щорічно вихованці школи здобувають понад 250 золотих, срібних та бронзових медалей на змаганнях різного рівня.

Особливий розвиток на Житомирщині за останні роки отримав такий вид спорту, як триатлон. Триатлон Житомирщини займає лідируючу позицію в Україні і велика заслуга в цьому вихованки ОШВСМ Юлії Єлістратової.

Триатлон – це спорт витривалості. Гарні результати спортсмени показують приблизно в 30-річному віці. Молодий організм має швидкість, а витривалості немає, а з віком у людини з’являється витривалість, мудрість, – зазначає Леонід Самунь.

За його словами, в майбутньому Житомирщина має гарні шанси показати ще кращі результати.

– Чи є у Вас кумир у спорті або спортсмен, який є взірцем, якого Ви ставите за приклад своїм вихованцям? Хто це?
– Для мене без сумніву такою людиною є Сергій Бубка і не тому, що він президент НОК України, а тому, що він справді легенда українського спорту. А ще для мене приклад – спортсмен-десятиборник з Одеси, олімпійський чемпіон і світовий рекордсмен Микола Авілов. З Миколою Вікторовичем я знайомий особисто.

– Цікава Ваша думка: в Олімпійських змаганнях важлива перемога чи участь?
– В першу чергу, на мою думку, це – участь, а по-друге – це тріумф, тріумф праці, всього, що закладено – технологій, науки... Якщо цього не буде, то і результатів не буде. Щоб стати учасником Олімпійських змагань треба колосальна праця спортсмена, тренера і навіть батьків.

Під час розмови спортивний діяч області показує фото вихованців Школи. Розповідає про їхні досягнення, усміхається і каже, що пишається ними.

«Той, хто готується і день, і ніч, той і показує гарні результати. Мені дуже хотілося б, щоб спорт цінували по-справжньому і звертали увагу на проблеми спортсменів», – підсумовує Самунь.






Довідка:
Самунь Леонтій (Леонід) Степанович
народився 23 лютого 1947 року в с. Троща Чуднівського р-ну.
У 1975 році закінчив Київський державний інститут фізичної культури та спорту.
Суддя міжнародної категорії.
Безпартійний.
Спортивні трудові досягнення:
У 2006 році Указом Президента України присвоєно звання «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України».
Неодноразово був нагороджений почесними грамотами і подяками Міністерства сім’ї, молоді та спорту України, Федерацій України з різних видів спорту, НОК України, Житомирської облдержадміністрації та обласної ради.
Родина:
Донька Леоніда Самуня – Валентина займалась волейболом, а онучка Анна – спортивно-бальними танцями.
Аліна Дембіцька для Спортивного Житомира

Теги:ОШВСМ Леонтій Самунь

Подібні новини