04.01.2019 16:36

“Житомирська піранья” Віра Макресова: Моє захоплення переросло в кохання

Багаторазова чемпіонка України, Європи та світу, Заслужений майстер спорту України з кікбоксингу та Майстер спорту України міжнародного класу з боксу - все це про “Житомирську піранью” Віру Макресову.

Та коли зустрілася із нашою героїнею, я побачила перед собою тендітну жінку, худощаву, невисокого зросту. Вона тримала за руку свого сина Всеволода і заряджала все навколо позитивом. Дуже важко поєднати ці два образи у голові і усвідомити, що це дійсно одна людина - “Піранья” і любляча дружина й мама. Та й сама героїня спочатку не уявляла себе в останньому амплуа.

“Коли мене хтось плутав з хлопчиком, я це сприймала, як комплімент”

Коли мені було 13-14 років, мене тягнуло більше до чоловічих рис, ніж жіночих. Я ходила з короткою зачіскою, одягалася відповідно. Коли мене хтось плутав з хлопчиком, я це сприймала, як комплімент, і така була щаслива (сміється). Мене завжди захоплювали мужність, сила, воля, тому хотілося займатися якимось таким видом спорту.

Почала займатись кікбоксингом у 15 років. Починати було важко, але все залежить від бажання. Коли ти розумієш, що будь-яка фізична вправа принесе тобі користь, навіть якщо вона нелегка, то ти все рівно отримуєш задоволення від цього. Тобто тобі подобається, навіть коли важко. Травми, звичайно, були. На початкову рівні їх завжди багато. А потім уже, коли ти виходиш на певний рівень, вмієш захищатися, пропускаєш менше. Але коли тільки починаєш, то звичайно досвіду менше, а травм більше.

“Тренер став моїм кумиром, а захоплення переросло в кохання”

А от уже дівчинкою мені захотілося стати потім, пізніше. Тоді вже почала якісь платтячка одягати, стала більш жіночною, романтичною. Поряд зі мною завжди був мій тренер - В’ячеслав Анатолійович Гопанчук. Ми постійно були разом: і на змаганнях, і на тренуваннях. Я почала ним дуже сильно захоплюватися. Це харизматича, розумна і дуже різностороння людина. І я це кажу не лише тому, що це мій чоловік. У мене такі думки з’явилися ще, коли я хотіла бути хлопчиком і тренувалася у нього. У мене раніше був кумир Рассел Кроу із фільму “Гладіатор”. Але коли я почала тренуватися у В’ячеслава Анатолійовича, моїм кумиром став він. Навіть вдома я дуже часто про нього говорила: “А В’ячеслав Анатолійович казав так і так…” У мене батьки навіть почали трішки ображатися, що постійно “В’ячеслав Анатолійович да В’ячеслав Анатолійович”. Я навіть не помітила, як це переросло з часом в кохання. І ось так ми уже 12 років разом.

Хоча один викладач в технікумі, де я навчалася, говорив, що кохання триває чотири роки, а потім це переростає у звичку. Але це неправда. Я постійно захоплююся своїм чоловіком і з кожним роком все більше.

“Змагання, перемоги, поїздки - це все було в моєму житті. А зараз я хочу бачити, як росте мій син”

Ми із В’ячеславом Анатолійовичем одружилися,але дитинка з’явилася не відразу. Потрібно було втілити у життя всі цілі: виграти чемпіонати світу, Європи, звання здобути “Майстра спорту”. Це були мрії, які хотілося втілити. А дитинку хотіли, звичайно, завжди, але ми домовилися, що виконаємо ці нормативи і тоді вже будемо розширювати свою сім’ю. І так сталося, що тільки через 10 років вийшло завершити все. Тепер з’явився хлопчик Всеволод і я завершила кар’єру. Взагалі поєднувати усе можливо, і я б змогла. Можна найняти няню, залучити бабусів-дідусів. Але я уже дуже багато років присвятила спорту, всі змагання, перемоги, поїздки - це все було в моєму житті. А от моменти дитинства мого сина минуть дуже швидко. Я хочу зараз насолодитися цим, бачити, як він росте. Хоча, звичайно, тягне, хочеться постояти в спарингах. Можливо, коли син підросте, то спробую свої сили на рингу, але у змаганнях вже не буду брати участі. Зараз я підтримую фізичну форму і займаюся у тренажерному залі.

Сина також привчаю трошки до занять спортом. Зараз я треную в спортшколі “Авангард” діток-початківців. Сина я також вожу на тренування, долучаю до ігрових занять. Йому цікаво. Він спілкується з хлопчиками, дивиться на старших, бере приклад. Артем Мельник, Дядя Вова - він на них дивиться і постійно каже: “Мама, я хочу бути, як Артем Мельник, гігантським” (бо він дуже високий). А чи піде нашим слідом, чи щось інше обере, це він уже сам вирішуватиме. Захоче бути художником чи музикантом - нехай. Головне, щоб у нього були вольові чоловічі риси. Я дуже хотіла сина, щоб виховати його справжнім чоловіком. А якщо у нас ще колись буде дівчинка, то уже буду виховувати її жіночною.

Юлія Оріховська, Спортивний Житомир