13.12.2017 18:18

Катерина Должикова: В шахах дуже багато творчості

Катя – незвичайна дівчина, хоч такою себе не вважає. Для неї шахи – це життя, а життя – це шахи. Відома  українська шахістка, переможниця багатьох турнірів та чемпіонатів, майстер серед жінок, гросмейстер  незвичайна дивовижним вмінням бачити красу і логіку у всьому: у житті, у грі, у роботі. Про красу й логіку, перемоги й поразки Zhytomyr.travel говорив з Катериною Должиковою –  учасницею фіналу Чемпіонату України з шахів серед жінок, який зараз проходить в Житомирі.

«У мене сім’я шахістів. Сестра, старша за мене на десять років, першою встала на  цей шлях. Коли мені було три роки, мене познайомили з грою, я потроху почала грати  і  вирішувала мат в один хід. Отаке захоплення, яке стало професією. З шести років – змагання, у вісім років стала грати у першостях, потім чемпіонати країни, міжнародні чемпіонати. Мама в мене неодноразова чемпіонка Луганської області, батько – інженер-фізик, також непогано грав у шахи, дідусі грали. Сестра виконала норматив гросмейстера і зараз очолює збірну Норвегії»

«Окрім того, що я спортсменка, я ще й тренерка – треную дітей по школах. За фахом – вчитель англійської мови, і так сталося, що я не просто шахи викладаю, ще й шахи – англійською. Отака специфіка» (Сміється).

«Гросмейстер- це шахове звання людини, такого тямущого майстра. Для людей, які розуміються на шахах, немає в цій грі нічого чарівного. Можливо, коли бачиш цю картину ззовні, здається, що людина пам’ятає до двадцятого ходу варіанти, має колосальну пам’ять – тоді гросмейстер видається надзвичайною людиною. Насправді це таланти й навички, напрацьовані у своїй справі. У художника свій талант, а у шахіста свій»

«Я закінчила музичну школу, володію грі на двох інструментах, співала у хорі «Золоті ворота». Взагалі-то  я звичайна дівчина, але в мене багато хобі, і я намагаюся весь час розвиватись. Люблю творчий процес, креативність, мистецтво, щоб життя ставало різнобічним. Але ж на все не вистачає часу. Стрижень – шахи й тренерська практика, а все інше просто робить моє життя барвистішим й цікавішим»

«Шахи – це розрахунок, інтуїція, пам’ять, прогнозування, високий рівень концентрації, напружена партія по п’ять-шість годин у тиші. І треба любити цю справу, треба мати бажання нею займатися. Напевно, треба особливий склад розуму для цього. Дуже часто навички, напрацьовані у шахах, допомагають по життю: стаєш більш організованою людиною, краще концентруєшся. Класика – так, це серйозні шахи. Але є й «шахові розваги»: буває на годиннику одна хвилина, і ти маєш за цей час зіграти всю партію; є партії-п’ятихвилинки; рапід-шахи (прим.ред. – партії, обмежені часовими рамками); є бліц-шахи чи шахи наосліп»

«В шахах дуже багато творчості. Дивно звучить, бо для багатьох шахи – логіка. Так, логіка – беззаперечно, а от творчість з’являється тоді, коли бачиш на дошці красу шахових ходів, красу комбінування, різних пасток, коли з’являються непередбачувані ходи, атаки. Це та своєрідна краса, на якій більше знаються професіонали. А логіка потрібна, бо ж якщо її втрачати – не зможеш грати. Якщо не можеш спрогнозувати елементарний варіант, не може бути гри. А краса з’явиться, коли окрім логіки й варіантів присутня чітка стратегія, а на ландшафті цієї краси – ідеї, плани, ходи. Це і є вищий пілотаж, інтелектуальне й духовне задоволення, особливий рівень сприйняття шахів, їхня внутрішня краса».

«Азарт? Так, він з’являється під час гри, коли йде обопільна атака. Тоді його не можна не відчувати. Розумієш: два-три ходи – й або мат супернику, або тобі. І від того заряд адреналіну»

«Мої найкращі, «безсмертні», як у Гуфельда, партії були на підліткових чемпіонатах, тоді, коли був азарт комбінацій. Я подорослішала, і мої партії стали більш спокійними. А тоді це були жертви двох тур, ферзя. Ще в 2011 році була пам’ятна партія, коли я виграла чемпіонат України майже без поразок»

«Почуття переможця приходить, тоді, коли ти зі стовідсотковим результатом виграєш турнір. Це емоція ейфорії,  коли тобі все відкривається. Ти перераховуєш суперників, відчуваєш силу в розрахунках, підготовці, всі фактори сходяться в одній точці. Бувають такі турніри, коли тобі, як кажуть, відкривається гра. І в такі моменти ти дійсно відчуваєш себе щасливою. Але таке почуття не дарується. Недарма кажуть, що талант – 99% роботи. Перемога приходить після виконаної праці, зусиль, аналізу, внутрішнього переосмислення. Тоді накопичення твоєї внутрішньої роботи переходить з кількості у якість. Можна навіть провалити два-три турніри, коли здається, що нічого не виходить, але внаслідок накопичення ідей й досвіду поразки переходять у ейфорію успіху. Це завжди внаслідок праці. Провів роботу – маєш результат»

«Поразки – це питання психології. Залежить від того, як ти до них ставишся. Від сильного супротивника поразка не така образлива. Ти розумієш свої помилки, розумієш, що твій супротивник має більше досвіду, й рухаєшся далі. Але буває, що ти маєш перевагу, сильніший за опонента, а потім якась банальна хиба. Це може сильно вивести з рівноваги, а в підсумку, якщо сильно переживатимеш, можеш навіть провалити турнір. Тут такий психологічний момент: треба бути готовою до будь-якого результату, вміти опанувати себе, мати внутрішній спокій, внутрішню стабільність, ставитись мудро до таких моментів. Самокатування ні до чого не приведе».

«Шахи – гра логічна, й можна багато про що думати під час гри. Я не завжди думаю тільки про шахи (Сміється). Але намагаюсь себе налаштувати, розділяти конструктивні думки від деструктивних. Треба навчитися концентрації. Прийшов на гру – все! Залишай все інше поза грою. Є тільки гра, партія. А ти тут і зараз»

«Для того, щоб краще концентруватись, я почала займатись йогою. Вона  навчає краще розуміти життя. Краще розумієш життя – краще розумієш шахи. Багато хто каже, що шахи – це йога для розуму»

«Дітей мені дуже подобається навчати. Вони швидше навчаються, швидше сприймають. Коли навчається доросла людина, переважає статика, знання накладаються  на власний досвід людини. А дитина сприймає абсолютно всі знання, що отримує, охоплює більше й швидше просувається. Я п’ять років треную дітей, і з власного досвіду знаю, що чим молодша дитина, тим краще вона все сприймає і швидше навчається. Тому краще починати зайняття шахами років з п’яти. Можливо, дитина ще не зможе розуміти стратегію, але ази будуть закладені, і це вплине на її майбутні результати»

«В шахах також потрібний спортивний характер. Це особливий режим, вміння концентруватись, не здаватись під психологічним тиском. Шаховий турнір йде дев’ять днів, і весь цей час ти повинний витримувати емоції, переживання, аналізувати, готуватись до партії, після партії, працювати по п’ять-шість годин за дошкою. Спортивний характер у шахах – це вміння концентрації й самоконтролю»

«Жіночі шахи відрізняються від чоловічих емоційністю. У чоловіків простіше: розрахунок, стратегія, теорія, новинки. Розіграли, потисли руки, розійшлися. У жінок буває більше емоцій: атаки, розрахунки, більше безкомпромісності. Буває, побачила якийсь варіант, не втрималась – захотіла зіграти. І у відповідь можеш отримати таку саму емоційну відповідь. Я граю й з чоловіками також, і не має ніякої зневаги чи зверхнього ставлення. Раніше поява жінки-шахістки могла  викликати посмішку, а зараз жінка звичайний опонент і звичайний суперник. Шахи – гендерно збалансований вид спорту»

«Зараз багато достойних суперниць, жінок – особистостей: китаянка Хоу Іфань, сестри Юдит Полгар, Жужа Полгар. Вони дуже багато внесли в теорію шахів, у них відсутня емоційна манера гри. Для мене авторитети у шахах ті, хто може чисто й беземоційно, без коливань, провести гру. Відчувається рівність й краса гри, внаслідок цього й визначається клас гравця чи гравчині»

«Зараз людям не вистачає творчості, але не ззовні, а зсередини. Її в собі ніхто не шукає. Можливо, приходить розчарування, а після нього  змінюється ставлення до життя: не хочеться нічого досягати й чогось прагнути. Але це не зовсім вірний підхід. Через призму розчарувань, особистих поразок треба вміти бачити поштовх, відкрити в собі ще щось, щось усвідомити. Це нестача психологічної роботи над собою, нестача усвідомлення. Хотілося б, щоб люди навчилися програвати, залишати минуле в минулому й відкривати в собі креатив, навчались радіти, знаходити в собі спалах радості. Треба працювати над собою»

«В Житомирі надзвичайно теплий прийом, гарний зал для гри. Я та моя подруга були у музеї Космонавтики, в  арт-галереї Гнатюка. Надзвичайно сподобалось! Житомир розвивається»

«Я займаюсь з дітлахами трьох-п’яти років. Хибне розуміння, що діти не можуть зосередитись у цьому віці. Я показую їм гру в шахи у формі гри. Моя сестра написала чудовий посібник для дітей «Шахи. Просто й весело», я їй допомагала. Ми розробили близька 30 уроків з відео. Граючи, дитина навіть у три роки може у казковому шаховому лісі орієнтуватись. Їм подобається.   Я вже п’ять років успішно працюю з такими маленькими дітьми. В Україні дуже багато талановитих дітей. Таланти є, їх просто треба розвивати. Я вірю, що дуже скоро Україна вийде на новий рівень. Я вірю, що у нас є майбутнє, хороше майбутнє!»

Текст записала: Оксана Давиденко
Фото: Анастасія Липова

Спортивний Житомир